ТАКИЙ ОСНОВНИЙ ВИСНОВОК НАПРОШУЄТЬСЯ З ПОЧУТОГО І ПОБАЧЕНОГО НА ПЕРШІЙ ЗА НОВОГО КЕРІВНИЦТВА МОЗ ПІДСУМКОВІЙ КОЛЕГІЇ, ЯКА ПРОАНАЛІЗУВАЛА РОБОТУ ГАЛУЗІ ЗА ПЕРШЕ ПІВРІЧЧЯ, І НЕ ТІЛЬКИ.

Микола ББРНИК, Світлана ТЕРНОВА, "Ваше здоров'я"

Про те, що розмова буде ґрунтовною і насиченою, свідчив навіть об'ємний порядок денний колегії, який, здавалося б, мав охопити якщо не все, то найголовніше з того, що є показовим і визначальним у діяльності галузі. Зрештою, вона вже впродовж багатьох років переобтяжується проблемами і негараздами, які потребують нагального розв'язання. І аналізувати прорахунки минулого - все одно що розгрібати авгієві стайні. Клопоту багато, а закінчивши роботу, розумієш, що ти лише починаєш з чистого аркуша. Тому і міністр охорони здоров'я України Микола ПОЛІЩУК у своїй доповіді вирішив менше займатися невдячною справою пошуків винних у невтішній ситуації в галузі і зосередився на аналізі причин такого стану та баченні шляхів їх подолання, які впродовж останніх шести місяців вже почали реалізуватися його відомством.

Як "відмахнутися" від минулого

Якщо оперувати таким поширеним сьогодні терміном, як "стартові можливості", скажемо відверто, медикам у цьому не позаздриш. Адже прагнення швидко й ефективно реформувати галузь обтяжені "каменем на шиї" у вигляді численних проблем та несприятливих умов. Про них в першу чергу сказав міністр у своїй доповіді.

- Звичайно, за такий короткий період неможливо досконально вивчити усі виявлені проблеми вітчизняної охорони здоров'я, але принаймні тепер ми чітко окреслюємо ключові з них: зосередженість на вирішенні потреб галузі, а не на задоволенні медичних потреб населення, недостатність офягів фінансування, неефективне використання наявних ресурсів охорони здоров'я, недостатні прозорість і справедливість, зумовлені значними масштабами неофіційних платежів. І вирішувати ці проблеми нам доведеться за складних умов. Це і високі показники загальної смертності, які вдвічі перевищують показники країн Євросоюзу, і надзвичайно високі показники смертності населення у працездатному віці, які в 2-4 рази вищі за показники розвинутих країн, і скорочення очікуваної тривалості життя в Україні (з 1990 до 2004 рр. майже на 3 роки), внаслідок чого сьогодні розрив із середньоєвропейськими показниками становить більш як 6, а з показниками країн Євросоюзу - більш як 10 років!

А ще - високий рівень загальної захворюваності населення на тлі значного поширення її чинників, зростаюча розповсюдженість тютюнопаління, вживання алкоголю і наркотиків, передусім серед молодого покоління, неконтрольоване поширення епідемії туберкульозу та ВІЛ/СНІДу. До всього ми маємо найвищий в Європейському регіоні рівень природного спаду населення і стрімке старіння нації.

Сьогодні смертність в Україні перевищує народжуваність більш як у два рази, що веде до різкої депопуляції населення України! Чому така ситуація має місце, давайте проаналізуємо, зосередивши увагу на динаміці материнської та малюкової смертності.

Ці показники, як відомо, є інтегрованими індикаторами рівня життя населення кожної країни.

Протягом останнього десятиріччя в Україні спостерігається поступове зниження показника материнської смертності. Якщо на початку 90-х років мали місце коливання високих рівнів цього показника, то, починаючи з 1995 по 2004 рік, показник материнської смертності знизився більш як у 2,5 разу. Проте за І півріччя поточного року відбулося деяке підвищення показника порівняно з 2004 роком (як за рахунок збільшення кількості випадків, так і за рахунок зниження народжуваності).

У 2004 році не зареєстровано випадків материнської смертності в Житомирській, Миколаївській, Полтавській, Черкаській областях та у місті Севастополі, а в першому півріччі 2005 року - у Вінницькій, Рівненській, Тернопільській, Харківській, Черкаській, Чернігівській областях, у Києві та Севастополі. У регіонах з високим рівнем материнської смертності погіршились показники у Хмельницькій, Кіровоградській, Харківській областях.

Позитивна тенденція намітилася і в показниках малюкової смертності, яка з 1989 по 1995 роки невпинно зростала, а протягом останніх років почала знижуватись. В 2004 році цей показник становив 9,6 на 1000 народжених живими. Незначне підвищення показника за І півріччя 2005 року пояснюється переходом України на визначені ВООЗ критерії життєздатності дитини, які застосовуються в усіх розвинутих країнах (йдеться про реєстрацію смерті малюків з 22 тижня вагітності).

Належний розвиток системи планування сім'ї, а саме попередження небажаної вагітності, позитино впливає на рівень материнської смертності. Приміром, за останні 10 років майже в 4 рази зросла частота використання контрацептивів, водночас кількість абортів теж зменшилася майже в 4 рази, а материнські втрати, пов'язані з абортом, зменшились у 5 разів (у порівнянні з 1987 роком - у 16 разів!). Якщо у 80-х роках причиною материнської смерті аборти були у 40-50%, то у 2004 р. - 10%, що свідчить про необхідність розвивати службу планування сім'ї у відповідності до вимог основних міжнародних Конвенційних актів.

Варто проаналізувати і основні причини смертності в Україні за минулий рік. Першість серед них тримають - хвороби системи кровообігу, на другому місці - злоякісні новоутворення, на третьому - нещасні випадки, травми та отруєння, далі - захворювання органів дихання, захворювання органів травлення, інфекційні та паразитарні хвороби, самогубства, туберкульоз тощо.

Тому у стислий термін робочими групами під керівництвом МОЗ розроблені проекти Національних програм: з розвитку сімейної медицини, профілактики серцево-судинних захворювань, профілактики передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини, а також Концепції програм боротьби з туберкульозом, репродуктивного здоров'я нації, на 2006-2015, інформаційного забезпечення медичної галузі, які перебувають на стадії громадського обговорення.

Туберкульоз наздоганяє грип?

Не зважаючи на деяке зниження загальної інфекційної захворюваності в Україні (за перше півріччя вона зменшилася на 4%), заступник міністра охорони здоров'я Сергій Бережний у своєму звіті назвав санітарно-епідемічну ситуацію в країні як складну і вкрай напружену. Підставами для того були і незадовільний стан водопровідно-каналізаційних мереж, і забруднення питної води, і присутність на вітчизняному ринку неякісних харчових продуктів ( з реалізації було знято 588 тонн небезпечних харчів, майже на 86% - вітчизняного виробництва). Та найбільше занепокоєння у фахівців викликає проблема поширеності туберкульозу в країні. Схоже, випередити цю інфекцію може лише грип, як найрозповсюдженіше інфекційне захворювання. Адже сьогодні рівень захворюваності на сухоти становить 87,1 на 100 тисяч населення, смертність, відповідно, - 28,0. Виникає запитання. Чому впродовж останніх 4 років на тлі забезпеченості протитуберкульозними препаратами зростає кількість хворих на сухоти і кількість померлих від цієї недуги? Міністр охорони здоров'я вважає, що медики навчилися як слід діагностувати туберкульоз, але не навчилися як слід лікувати хворих.

З 18 кафедр фтизіатрії лише 5 можуть здійснювати підготовку фахівців, інші до цього не готові. Що в такому разі'можна говорити про рівень знань І вміння рядового фтизіатра чи пульмонолога?

Більше того - в структурі захворюваності на туберкульоз так звані організовані контингенти становлять понад третину усіх хворих, і забезпечити контроль за їх лікуванням не є проблемою.

Хоча, безперечно, для вирішення цієї проблеми потрібні значні кошти. Тому Міністерство охорони здоров'я готує заявку до Глобального лікарського фонду на отримання комбінованих протитуберкульозних препаратів 1-го ряду, які мають прокваліфікацію ВООЗ та підтверджену високу ефективність.

Найголовнішим завданням регіональної системи охорони здоров'я є забезпечення контролю за лікуванням саме серед неорганізованого контингенту хворих. Для цього необхідно залучити фахівців загальнолікарняної мережі та громадські організації.

Досягти конкретних результатів можливо лише за умови міжсекторального підходу, налагодження партнерства та розвитку громадського руху у виконанні протитуберкульозних заходів.

Як не прикро констатувати, але на українців чатує ще одна небезпека - набирає обертів поширення ВІЛ-Інфекції. Про це йшлося у виступі заступника міністра охорони здоров'я Віктора Рибчука, який є заступником голови Національної координаційної ради з питань запобігання поширенню ВІЛ-Інфекції/СНІДу. Зупинившись на суто медичних аспектах цієї проблеми, пан Рибчук наголосив, що суспільство не повинне покладати розв'язання подібних завдань на плечі медиків, адже корені біди тягнуться набагато далі і зачіпають передусім аспекти соціальних негараздів.

Безперечно, медики не повинні нести на своїх плечах суспільний тягар - відповідальність за соціально-медичні проблеми має взяти на себе і держава, і суспільство в цілому. Та немало доведеться попрацювати і над підвищенням ефективності роботи самої системи охорони здоров'я. Адже, як відзначив міністр у своїй доповіді, за всю історію існування України як незалежної держави так і не відбулося суттєвих змін у структурі та організації системи охорони здоров'я. Відтак, фактично відсутнє стратегічне планування діяльності галузі, а наявні інституційні та кадрові можливості є вкрай недостатніми для адекватного та ефективного управління ресурсами на макро- та мікрорівні. Досі не існує чіткого розмежування між платником та постачальником медичних послуг, відсутні договірні відносини між ними. Державні та комунальні медичні заклади продовжують залишатися в статусі бюджетних установ. Політика децентралізації як управлінських, так і фінансових повноважень використовується вкрай непослідовно та неефективно. Фактично відсутній вплив громадськості (як медичної, зокрема, так і населення в цілому) на вироблення і прийняття політичних і управлінських рішень.

Фінансування кульгає на овидві ноги

Як наслідок - нестача державних коштів веде до заміщення безоплатної медичної допомоги платною. Офіційна плата за медичні послуги та доброчинні благодійні внески у загальній структурі витрат мають невелику питому вагу (3,5-4%, а по відношенню до бюджетних витрат - близько 6%). Тоді як тіньові платежі населення становлять значну частку у загальному обсязі фінансових витрат на охорону здоров'я. Зрозуміло, що така структура фінансових надходжень призводить до порушення ключових принципів організації сучасних систем охорони здоров'я: солідарності та справедливості.

Не кращим чином виглядає і розподіл фінансових ресурсів галузі, зауважив міністр.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості на 03 формується без будь-якого зв'язку з гарантіями держави стосовно надання безоплатної медичної допомоги!

Жорстке розмежування витрат на потреби охорони здоров'я між бюджетами різних рівнів призводить до дезінтеграції територіальної системи медичного обслуговування. Розподіл коштів між медичними закладами здійснюється відповідно до застарілих підходів - в залежності від потужності. Фінансування медичних закладів, що перебувають у державній або " комунальній власності, передбачає, згідно з бюджетним кодексом, виділення коштів на їх утримання, а не на покриття витрат відповідно до обсягів виконаної роботи. Постатейне кошторисне фінансування медичних закладів не створює стимулів до пошуку шляхів підвищення ефективності використання наявних ресурсів. Дефіцит фінансування заважає здійснювати своєчасне оновлення морально і фізично застарілого обладнання. Значний обсяг неофіційних витрат населення на медичну допомогу перешкоджає ефективному управлінню ресурсами на рівні медичного закладу. Заробітна плата медичного персоналу залишається низькою і не залежить від обсягу і якості роботи. Система фінансового і статистичного обліку та звітності охорони здоров'я не дає змоги одержати інформацію, необхідну для ефективного планування і розподілу ресурсів. Детальніше про стан фінансування галузі з державного та місцевих бюджетів у першому півріччі нинішнього року інформувала присутніх на засіданні колегії директор Департаменту економіки, фінансів та майнових відносин Лариса Карамушка. А про те, чи все вирішують гроші і як правильно їх використовувати в охороні здоров'я Йшлося, зокрема, у виступі радника міністра, директора Школи охорони здоров'я Національного університету "Києво-Могилянська академія" Олега Петренка.

Чому первинна ланка медичної допомоги така далека від народу?

Подібний нонсенс якнайкраще проілюстрували цікаві цифри з доповіді міністра. Виявляється, зі 100 пацієнтів тільки 41 звертається одразу до лікаря первинної ланки, тоді як у організованій системі близько 80% пацієнтів розпочинають і закінчують лікування на первинному рівні. А близько ЗО відсотків наших співгромадян одразу крокують до "вузького" спеціаліста, який, не виявивши "своєї" патології, скеровує "маршрут" пацієнта до іншого "вузького" спеціаліста, і доки пацієнт дійде до "свого" лікаря, у нього вже не залишиться ні сил, ні грошей на лікування, зауважив міністр. Про яке ефективне використання ресурсів можна говорити при такому "броунівському русі"? І як в такому разі скерувати гроші за пацієнтом? Це неможливо, доки не буде усунено недоліки існуючої системи організації первинної медико-санітарної допомоги, коли вона забезпечується багатоланковою структурою (дорослі і дитячі поліклініки, медико-санітарні частини, жіночі консультації, сільські лікарські амбулаторії), коли не існує чіткого розподілу на служби первинної і вторинної допомоги, терапевтична кваліфікація дільничних лікарів недостатня для професійного розв'язання всіх проблем первинного медичного обслуговування, а пацієнти мають можливість звертатися до спеціалістів самостійно без направлення дільничного лікаря. До всього, дільничні лікарі, праця яких оплачується окладом, який не залежить від обсягу і якості їх роботи, не зацікавлені в пацієнтах.

На переконання міністра, першочерговий розвиток первинної медико-санітарної допомоги на принципах сімейної медицини має відбуватися за рахунок інтенсифікації реорганізації первинної медико-санітарної допомоги на принципах загальної практики - сімейної медицини; запровадження вільного вибору пацієнтами лікаря первинної ланки з його документальним оформленням у вигляді договору між пацієнтом і лікарем; надання в законодавчому порядку лікарям первинної ланки функцій організатора медичного маршруту пацієнта; реорганізації стаціонарного сектора на основі функціональної диференціації ліжкового фонду, здійснення матеріально-технічної реорганізації госпітальної бази лікувально-профілактичних закладів з урахуванням специфіки їх подальшого використання.

Про проблеми та можливості первинної медико-санітарної допомоги йшлося і у виступі представника групи розробки стратегій реформування галузі охорони здоров'я Костянтина Надутого.

Зрештою, як свідчили доповідачі на колегії, вся вітчизняна лікарняна система "грішить" за багатьма параметрами, серед яких: надлишкова кількість стаціонарних закладів, надмірна спеціалізація ліжок і лікарень, слабкі функціональні відмінності у лікарень різних ієрархічних рівнів, існування паралельних систем стаціонарних послуг (відомчих, державних), висока питома вага госпіталізацій в спеціалізовані стаціонарні заклади, тривалі терміни перебування в стаціонарі, а розвиток стаціонарозамінюючих форм медичного обслуговування не кореспондується з перетвореннями стаціонарного сектору.

Тому структурна реорганізація системи медичного обслуговування, за словами міністра охорони здоров'я, передбачає укрупнення лікарень загального профілю, в яких надається екстрена стаціонарна допомога зі створенням госпітальних округів з чисельністю охоплення від 100 до 200 тис. населення; реорганізацію частини лікарняних потужностей в заклади (відділення) для хронічних хворих, заклади (відділення) для надання медико-соціальної допомоги - будинки сестринського догляду, хоспіси; здійснення поступової, виваженої, з урахуванням місцевих умов, реорганізації деяких спеціалізованих медичних закладів другого рівня з відкриттям відповідних відділень в лікарнях загального профілю, концентрацію високотехнологічної, високоспеціалізованої допомоги на регіональному рівні; передачу на комунальний рівень відомчих медичних закладів та забезпечення територіальної інтеграції лікарень різного підпорядкування; забезпечення розвитку служб соціальної допомоги та її доступності, поліпшення координації між сектором охорони здоров'я і соціальним сектором.

Кадрова трагедія

Що відбувається із кадровими ресурсами галузі? Не зважаючи на високу забезпеченість лікарями усіх спеціальностей, яка в Україні зростає і становить 47,4 на 100 тис. населення (а з них практикуючих лікарів - ЗО на 100 тис. населення}, в охороні здоров'я України склалася негативна кадрова ситу ація, яка вирізняється недосконалістю механізмів державного регулювання та використанням архаїчної системи планування потреб у кадрових ресурсах, структурними кадровими диспропорціями, які проявляються у надмірній спеціалізації лікарів; дефіцитом кадрових ресурсів в первинній ланці і сільській місцевості.

А ще - постарінням працівників галузі (20,1 % становлять лікарі пенсійного віку, переважно у первинній ланці охорони здоров'я). Молоді ж спеціалісти не поспішають влитися в активні ряди охоронців здоров'я населення, особливо це стосується спеціальності "загальна практика - сімейна медицина" - щорічно лише близько 450 лікарів-випускників ВМНЗ ідуть працювати за цим фахом. Щоправда, завдяки рішучим діям МОЗ цього року "бажаючих" попрацювати на нелегкій ниві виявилося 1320! І міністр пообіцяв присутнім на колегії, що ці випускники таки приїдуть за місцем призначення. Як і в наступні роки. От лише варто підрахувати, чи вдасться в такий спосіб "залатати кадрову дирку", адже потреба у лікарях загальної практики - майже 33 тисячі, а на сьогодні їх працює - лише 3 тисячі. За словами начальника управління освіти і науки Олександра Волосовця, це нагадує кадрову трагедію. Доповнює її і те, що з охорони здоров'я щорічно вибуває понад 5 тис. працівників (близько 3%). Тому природно, що міністр охорони здоров'я закликав присутніх до активізації зусиль у кадровій політиці. Зокрема, розробка науково обґрунтованих прогнозів потреб у медичних кадрах різних спеціальностей має здійснюватися з урахуванням напрямків і темпів структурних і функціональних перетворень в системі охорони здоров'я України.

Випереджаючими темпами має відбуватися підготовка спеціалістів для первинної ланки охорони здоров'я: сімейних лікарів, сімейних медичних сестер, соціальних робітників. На часі - створення системи підготовки спеціалістів - адміністраторів, менеджерів, економістів, аналітиків для органів та закладів охорони здоров'я, а також розробка системи заходів соціального захисту, передусім системи перепідготовки спеціалістів, що можуть вивільнятися внаслідок скорочення штатів.

Парадокс, але так вже склалося у вітчизняній системі підготовки кадрів, що медсестер вчать бути медсестрами... лікарі, а сімейних лікарів вчать бути "сімейними" ті, хто сам не куштував цього хліба. Понад 160 викладачів з 11 кафедр сімейної медицини ніколи не працювали сімейними лікарями. Тому у міністра виникла ідея - можливо, варто їх відправити на "передову", а вже потім - за кафедру? Чимало цікавих ідей як поліпшити якість підготовки медичних кадрів виникає і на місцях. Про це свідчили і виступи ректора Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачовського Леоніда Ковальчука, який поділився баченням оптимізації педагогічного процесу на засадах Болонської декларації, та ректора Одеського державного медуніверситету Валерія Запорожана, який акцентував увагу на необхідності наближення потужностей медичної науки до практики, зокрема, на прикладі діяльності університетсь кої клініки. Розмежування науки практики, яке спостерігається донині, аж ніяк не на користь ні вченим-медикам, ні пацієнтам. Так само як і поділ медицини на "елітну" (відомчу) і "загальну". І про це вже говорять не лише "згори", а й на місцях. Начальник Управління охорони здоров'я Дніпропетровськ" облдержадміністрації Віктор Весельський назвав її кишеньковою. Дісталося на горіхи "кишеньковій" медицині і від міністра, який, оперуючи доказовими цифрами, дорікнув, що, маючи потужні можливості, вона дає низьку віддачу охороні здоров'я населення України. Відтак він повідомив, що незабаром "генеральських палат" не існуватиме, а вся медицина буде "єдиним фронтом" і слугуватиме своєму основному призначенню (відповідні документи вже знаходяться на стадії затвердження).

Питання "хто" і "як" буде нас лікувати не поступаються іншому, не менш важливому, - чим нас будуть лікувати. Тому МОЗ тримає під пильним контролем і проблеми фармацевтичних та метеріально-технічних ресурсів галузі, серед яких недосконалість чинної нормативно-правової бази та її неповна відповідність до міжнародних вимог, вкрай недосконале регулювання ринку фармацевтичних препаратів, нераціональне використання лікарських засобів та існуючого асортименту виробів медичного призначення. До того ж зношеність основних фондів перевищує 50%, а коефіцієнт їх оновлення вкрай низький (1,9% на рік). Прикро, але міністру довелося відзначити і те, що реальний влив на лікарські призначення мають фармацевтичні компанії, які ведуть агресивну маркетингову політику. Хоча, здається, керівництво МОЗ вже знайшло "протиотруту" від цієї напасті - незабаром буде прийнято закон про ліки і лікарські засоби, який передбачатиме кримінальну відповідальність за надмірні дистриб'юторські старання лікарів.

Від аналізу до реформ - багато кроків

На основі проведеного аналізу вітчизняні фахівці в галузі охорони здоров'я разом із міжнародними експертами розробили основні напрямки реформування галузі.

До пріоритетних напрямків плану реформування ввійдуть, за словами міністра, структурна реорганізація системи медичного обслуговування з першочерговим розвитком первинної медико-са-нітарної допомоги на принципах сімейної медицини, перехід від адміністративно-командної моделі управління медичним обслуговуванням до постачання медичної допомоги на договірних (контрактних) умовах, зміцнення фінансової бази охорони здоров'я, узгодження обсягів державних гарантій щодо надання медичної допомоги з фінансовими ресурсами системи охорони здоров'я, формування системи забезпечення і підтримки якості медичної допомоги, здійснення активної кадрової політики, здійснення раціональної фармацевтичної політики, управління перетвореннями в галузі охорони здоров'я.

Центральною ж дійовою особою системи охорони здоров'я, на тверде переконання міністра, повинен стати сімейний лікар-лікар загальної практики.

Докорінних змін зазнає і адміністративно-командна модель управління медичним обслуговуванням. А якщо точніше - її має витіснити система постачання медичної допомоги на договірних (контрактних) умовах, яка включає розробку механізмів договірної оплати медичних послуг, визначення критеріїв відбору постачальника для закупівлі медичних послуг за громадські кошти на основі ціна-якість, розробку і затвердження типових чи примірних форм договорів для закупівлі медичних послуг на рівні первинної та вторинної і третинної медичної допомоги, зміну організаційно-правового статусу медичних закладів з бюджетних установ на державні (комунальні) не-комерційні медичні підприємства; запровадження механізму стратегічних закупівель медичних послуг на договірній основі; перехід від постатейного фінансування медичних організацій до їх фінансування (оплати послуг) залежно від обсягу і структури наданих медичних послуг; запровадження сучасних, спрямованих на ефективний розподіл ресурсів, методик (подушного фінансування та подушного фінансування з частковим фондотриманням - для організацій первинної меди-ко-санітарної допомоги, глобального бюджету - для стаціонарних закладів); запровадження системи оплати праці лікарів, середнього медичного та допоміжного персоналу закладів (підрозділів) з врахуванням обсягу та якості їх роботи; перегляд чинних нормативних актів (наказів Міністерства охорони здоров'я, постанов Уряду та ін.), що стримують або перешкоджають реформуванню галузі

Перехід від бюджетної системи фінансування до моделі соціального медичного страхування міністр розглядає як процесе поетапний.

На першому етапі він пропонує внести зміни до Бюджетного кодексу України, законів про місцеве самоврядування та про місцеві державні адміністрації та покласти на регіональні органи управління охорони здоров'я функції управління консолідованими на рівні регіону бюджетними ресурсами і закупівлю на договірній основі медичних послуг.

На другому етапі (за наявності макроекономічних умов) вважає за необхідне прийняти Закон України "Про обов'язкове соціальне медичне страхування" із запровадженням або цільового внеску, або виділення відповідної квоти в єдиному соціальному внеску на потреби соціального медичного страхування".

До речі, з вуст міністра пролунала і пропозиція ввести цільовий податок на тютюнові вироби і алкоголь ("податок на гріх") або виділення цільової частки в складі акцизного збору на ці товари для потреб охорони здоров'я.

Передбачається також визначення і затвердження пріоритетів охорони здоров'я, на основі меди-ко-санітарних потреб населення, вартості та ефективності медичних втручань; визначення і затвердження базового пакету медичних послуг, що мають надаватися громадянам безоплатно за рахунок громадських джерел фінансування; законодавче визначення форм і розмірів участі населення у витратах на покриття вартості медичної допомоги; перегляд норми 49 статті Конституції щодо повної безоплатності медичної допомоги в державних і комунальних медичних закладах (вже підготовлено відповідне подання до конституційного Суду).

Формування досконалої системи забезпечення і підтримки якості медичної допомоги у свою чергу потребує створення організованої системи управління якістю медичної допомоги і Національного інформаційного центру клінічної епідеміології, біостатистики, "доказової медицини" та стандартизації; запровадження обов'язкового ліцензування медичних закладів незалежно від форми їх власності; адаптації або розробки відповідно до міжнародних вимог та запровадження стандартів діагностики та лікування, організації надання медичної допомоги на основі науково-обґрунтованої медичної практики

Хто кому "рубатиме бороди"?

Отож, дорога у медиків - одна. До реформ. Як захистити інтереси пацієнтів та медпрацівників на цьому ще незвіданому, але вже достеменно відомо - нелегкому шляху? Відповідь на це запитання теж, як виявилося, одна.

Уже функціонують організації щодо захисту інтересів пацієнтів, а от щоб захищати інтереси медпрацівників, розпочато запровадження системи лікарського самоврядування. Створення Медичної асоціації (товариства, колегії), дасть змогу захистити правові, фінансово-економічні, професійні і особисті інтереси медиків, контролювати здійснення атестації медпрацівників, здійснювати контроль за їх кваліфікацією, вести реєстр лікарів тощо. Про необхідність наполегливої роботи в плані захисту інтересів медиків йшлося і у виступі голови ЦК профспілки працівників охорони здоров'я України Таміли Казаріної.

І нарешті питання ключове: як змусити запрацювати реформи?

Через заохочення тих керівників, які розділяють ідеологію реформування - так вважає особисто міністр охорони здоров'я. Оскільки він переконаний, будь-яка реформа, яка насаджується згори, втілюється в життя надзвичайно тяжко. І навів історичну паралель - боротьбу з "бородоносійством" за часів Петра Першого. Тому з особливою прихильністю міністр вітатиме добру волю усіх прихильників реформ, особливо тих, які впроваджуватимуть зміни на місцях!

- Відомо, що нації і народи не змінюються. Змінюються особистості, які ведуть за собою нації, - завершив свою промову Микола Поліщук. - Ми розраховуємо на вас, шановні колеги. На те, що впродовж наступних півроку ви доведете, що і є тими особистостями, які зроблять прорив у реформуванні галузі.

Тому давайте разом тягнути цей нелегкий тягар і доводити, що ми можемо вирішувати завдання будь-якої складності! Налаштуємося на плідну співпрацю, щоб ми діяли як добре диригований оркестр, злагоджену музику якого сприйме і підтримає наш народ!

Подальше обговорення доповіді міністра охорони здоров'я, схоже, підхопило його заклик. Хоча виступаючі не скупилися на критичні зауваження, але це лише додавало ділового шарму спільній розмові і свідчило про те, що в залі колегії - однодумці, котрим не байдуже, що про них скажуть завтра. Навіть гості зібрання (а серед них були і народні депутати представники Державного секретаріату президента України) належним чином оцінили такий настрій. Про те, що тон розмови, спрямований не на критику минулої влади, а на обговорення проблем, які доведеться розв'язувати владі новій, імпонує вимогам сьогодення, сказав у своєму виступі віце-прем'єр-міністр України з гуманітарних та соціальних питань Микола Томенко. І на знак підтримки починань управлінців від медицини заявив, що охороною здоров'я в Україні повинна опікуватись державна влада та місцеве самоврядування, а не лише профільне міністерство. А як приклад "самоусунення" влади від таких проблем навів історію з сумнозвісним "переїздом" МОЗу в інші приміщення, коли Фонд держмайна, Київська міська державна адміністрація та інші структури влади вважали, що це не їхня справа, а турбота виключно колективу МОЗу.

Також, за словами Миколи Томенка, сьогодні необхідно переглянути систему фінансування галузі "Треба перейти від фінансування будівництва лікарень і чиновників місцевої влади, які на цьому заробляють, до фінансування власне медичних послуг та здоров'я людини. Ця хибна структура фінансування породила найбільш цинічну систему корупції. Необхідно думати про те, як забезпечити якість ліків та яким чином повернути повагу до людини, яка звертається за допомогою до лікарів", - сказав віце-прем'єр-міністр. Адже сьогодні Україна опинилася перед завданням зупинити вимирання української нації та зробити все можливе для її відродження. І це, на думку Миколи Томенка, може слугувати своєрідною національною ідеєю".

Те, чи втілимо ми її у життя, - справа честі всього суспільства. І роль медиків у цій справі далеко не остання. Зрештою, їм в усі часи випадала особлива місія.